ГІНЦІВСЬКА ПАЛЕОЛІТИЧНА СТОЯНКА
На березі Удаю розташувалося маленьке мальовниче село Гінці. Назва цього населеного пункту відома всім, хто цікавиться археологією. Відомість давнього поселення розташованого поблизу нього, давно вже перейшла межі нашої країни.
Гінцівська стоянка є першою з відкритих на Україні стоянок подібного типу і перша така пам’ятка у Східній Європі. Саме після її відкриття почалося вивчення палеоліту в Україні і на півдні Росії на науковій основі, адже до цього часу вважалося, що ця місцевість була дуже пізно заселена людьми.
Відкрита вона була випадково. У маєтку поміщика Г.С.Кир’якова, під час копання ями селянами були знайдені кістки надзвичайно великих розмірів. Прибувши на це місце, Кир’яков обізнаний з археологією, зрозумів, що залишки належать викопній тварині, а тому вирішив залишити Їх у себе. Через два роки, дізнавшись, що в Лубенській гімназії відкривається музей, він подарував їх туди. Так вони потрапили до рук учителя історії Ф.І.Камінського. У липні цього ж 1873 року Ф.І Камінський вирушив у Гінці з метою обстеження місцевості, де на місці нової ями було знайдено кам’яні знаряддя палеолітичної людини і шило виготовлене з кістки. Саме ці знахідки дозволили йому виступити на 3-му археологічному з’їзді у Києві. Так було покладено початок вивченню пам’яток стародавнього кам’яного віку на всій території європейської частини тодішньої Російської держави.
Залишки Гінцівської стоянки знаходяться на схилі другої надзаплавної тераси правого берега долини річки Удай і залягають в смузі світло-жовтого суглинку на глибині 2-3, 5 м. У її культурному прошарку виявлено велику кількість кісток різних тварин(мамонта, північного оленя, зубра, ведмедя, песця та ін.), крем’яні знаряддя праці,залишки житла стародавніх людей. Серед усіх знарядь праці виділяються по чисельності кам’яні, виготовлені з кременю. У той час високого рівня набуло палеолітичне мистецтво. На Гінцівському поселенні було знайдено голки з вушками, майстерно вироблені з бивнів мамонта, орнаментована кістяна пластина, уламок ікла ведмедя з нарізками та молоток виготовлений з рогу північного оленя.
Гінцівська стоянка існувала досить тривалий час, будучи добре обжитим поселенням стародавніх мисливців, що жили в долині Удаю та на плато його берегів. За характером залишків воно відноситься до кінця пізньопалеолітичної епохи ( її мадленської пори ) – близько 12 – 13 тисяч років.
Свого часу у Гінцях проводила дослідження ціла плеяда вчених - академіки В.І.Вернадський, О.Б.Павлов, М.В.Павлова, П.І.Підоплічко, професори – К.М.Феофілактов, В.О.Городцов, Г.Ф.Мірченко, О.Я.Брюсов, І.Ф.Левицький, Г.М.Щербаківський, В.Я.Сергін, Л.А.Яковлєва. За сценарієм Л.Яковлєвої було створено фільм «Мисливці великих рівнин в епоху останніх мамонтів». Важливою в проведенні розкопок була участь доктора археології, професора Сорбонського університету Франсуа Дінджана. Завдяки їх праці, їхнім знахідкам ми і можемо сьогодні здійснити уявну подорож у минуле, дізнатись про те, як жили наші предки.
Гінцівські матеріали давно стали надбанням світової науки. Багато знахідок набули значення хрестоматійних. Саме до таких відноситься уламок бивня мамонта, прикрашений тонким гравіруванням у вигляді довгої, злегка зігнутої лінії, від якої відходять перпендикулярно короткі нарізки. Відомим американським дослідником А.Маршаком це зображення розшифроване як календарний запис.
Гінцівська палеолітична стоянка включена до Національного реєстру культурного надбання України. Колекції з розкопок у Гінцях зберігаються в Національному історичному (Київ), Державному Історичному (Москва), Полтавському та Лубенському краєзнавчих музеях, інституті археології Російської академії наук (м. Москва).
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Лубнах проживало - 28 тисяч осіб, з них - 9000 євреїв.
